За легендою молоді таланти штурмують агентства. Продюсери втомлено відбиваються. Схоже, ця ситуація залишилася в минулому. Сьогодні продюсери отримують більше відмов ніж артисти. «Музичний бізнес» поговорив із засновником Enjoy! Records і продюсером JAMALA, LAUD про те, як змінилася індустрія за останні п’ять років.
ТОБІ ПО ДОРОЗІ МАХАЛИ РУКОЮ І КРИЧАЛИ «ТИ ЗМОЖЕШ!». АЛЕ ТИ НЕ ЗМІГ.
— Як, на ваш погляд, відбився covid-19 на індустрії?
— Попит на концерти відновився досить швидко. Приблизно за 1,5 місяці. Але в цілому індустрія не відновилася… Ковтнула трохи повітря перед тим як пірнути в нові етапи карантину. Сovid сильно вдарив по регіональним промоутерам, концертним майданчикам. З цієї сфери пішли гроші, тож пішли й люди. Буде різка зміна поколінь з відсутністю спадкоємності. Ми можемо відкотитися на рівень 5-річної давнини. В артистичному середовищі відбулося «очищення». Частина музикантів змінила сферу діяльності. Я не бачу наразі багато нового матеріалу або нових проєктів.
— Тобто вам як продюсеру немає з кого вибирати?
— Це окрема розмова. Останнім часом роль продюсера знівельована, знецінена. Мені здається з’явилася певна класова неприязнь. Я часто зустрічаюся з артистами, які працюють за принципом «ми все самі». І начебто виходить. От раніше артист жив в Чернігові, тепер у Києві. Покликав друзів, розподілив ролі: менеджер, піарник, звукорежисер. Начебто всі на своїх місцях, вибороли слот на Atlas Weekend. Туди прийщло 350 глядачів у 16.00. І всі щиро вважають, що все «нормально». Далі йдуть роки й з’ясовується, що на цьому все: великого успіху не відбулося. Проєкт не зібрав критичної маси аудиторії, не навчився заробляти, а просто виживає. Втратити можливість — це найжахливіше, що може зробити талановита людина.
— Може музиканти не розглядають це як «втратити можливість», вони послідовно будують кар’єру…
— Шоу-бізнес — це експонентна штука. Тобто те, що зростає з геометричною прогресією. Я завжди наводжу приклад із ракетою. Вона повинна злетіти з поверхні Землі. Для цього кількість витраченої енергії має перевищувати силу тяжіння. Інакше ти не долетиш. Ось ти витратив купу ресурсів, розвинув певну швидкість, тобі навіть по дорозі кричали: «Ти зможеш!». Але ти не зміг. І проєкт падає уламками вниз. Тому що неможливо весь час перебувати у фазі виходу на орбіту. Але через упередження, що системний підхід – це «недоліки» продюсерського мислення у нас ціле покоління «загублених артистів». Вони могли, але не вийшли на орбіту.
ФАНТОМНІ БОЛІ АРТИСТІВ
— Кого з музикантів можна віднести до «втраченого покоління»?
— Звучить трохи моторошно… Мені дуже подобається музика цих команд і я вважаю, що у них був величезний потенціал. Наприклад, гурт «Один в каное». Гурт геніальний. Я впевнений. А я рідко в чомусь впевнений, тому що страшний скептик. Цей гурт міг би збирати стадіони. «Vivienne Mort» могли би збирати стадіони. Я з кожним із них спілкувався на різних етапах кар’єри. Але відповідь завжди однакова, вони «все самі». І проблема не в моїй пропозиції, вони нікому не змогли довіритися. Це загальний тренд. Найменший сплеск інтересу у вигляді ротацій на радіо — і менеджер вже не потрібен. А навіщо? Потім починаються проблеми зростання і ніби потрібен. Коли інерція від першого імпульсу згасає знову не потрібен… Це постійні гойдалки та фантомні болі артистів. Немає довіри: все дуже кланово, затиснуто.
— На якому етапі виникло упередження щодо продюсерів?
— Контекст формують вже відомі артисти. Говорять про це в інтерв’ю, декларують власну незалежність. А молоді артисти їх слухають і думають: продюсери — це зло!». Ця хвиля піднялася років п’ять тому. Але є фронтмени, які на цій хвилі серфят, а є ті, хто в ній тоне.
— Але якщо зірки транслюють негатив, виходить продюсери свого часу перегнули…
— Ну, так хтось обпікся, був якийсь інцидент. Але це не привід ненавидіти весь світ.
— Можливо, тепер вам варто роздавати більше смаколиків. Чи є в Україні практика авансів для музикантів?
— Поняття авансу виникло на світанку звукозаписної індустрії. Зараз практика авансів від лейблів повертається, але ця картина оманлива для артиста. Мейджори бачать певний сплеск інтересу в YT і кажуть: ми точно знаємо, як на цьому заробити. Ми даємо тобі аванс, а коли відіб’ємо — почнемо заробляти разом. І артисти такі: блін, виявляється є люди, які просто приходять і дають тобі гроші!». Але тут важливо розуміти: лейбл займається лише контентом, але не займається артистом. А у свідомості молодих артистів лейбл і менеджер — це один організм. Ніхто не проводить лікнеп. Але можна і самому подумати: тобі дали $3 тисячі. Ти їх радісно прогуляв. І знову приходиш: так, нумо робити щось далі!». Умовний Warner каже: добре, так наступний трек давайте! ». Ти такий: ага, цей ЕР я пів року робив. Зараз ще пів року робити, мені знову дадуть 3 тисячі, а нас 5 музикантів в гурті… Я б на місці артистів подумав, чи воно того варте. Тому що вони перетворюються в артистів без пісень. Пісні-то в мейджорі (на кілька років мінімум). І я, припустимо, не дуже розумію, як з цими артистами працювати. Займатися тільки концертами? Так немає у них ще концертів. З точки зору артист-менедежмента вони вже не повноцінні. У них щось забрали… При цьому є артисти, які проводять життя в студії: випускають 10 потужних релізів на рік і ось тоді вони будують дуже правильні взаємовигідні відносини з лейблом. Тому все дуже індивідуально, але розуміти свої перспективи потрібно без ілюзій. Мейджори ніколи не будуть займатися вашою кар’єрою на цій території. У них немає таких завдань і ресурсів.
АРТИСТІВ ВИБИРАЄМО ЗА ПРИНЦИПОМ TINDER
— Якщо вже проводити лікнеп: як працюють артист-менеджери (вони ж продюсери)?
— У кожного своя кухня. І свій підхід. Я дивлюся, на те, що «випало» з людини. Знаходжу сильні сторони, якщо вони є. Також вивчаю слабкі. Це такий артистичний коктейль, який необхідно на початку розібрати на інгредієнти, а потім зібрати знов. І це фокус! Це лабораторія. Я її так не позиціоную, але об’єктивно вона існує. У Дорна майстерня. Він там з майстрами допомагає молодим артистам дістатися до синтезаторів. У Нікітіна («Мама music») справжній завод. Упор на технології, маркетинг. У Бардаша…
— У Бардаша пекельна кухня, напевно…
— Ми з Юрою не знайомі близько. Мені здається, він людина з негативною харизмою. Це не карається, хоча може і не викликати захоплення. А може, навпаки, викликати. Я багато людей знаю, яким він прямо подобається. Похмурий тип, донбаський. При цьому безумовно талановитий. «Гриби» — це навіть не ракета, це комета.
Ми зараз назвали деяких з основних фігурантів. І кожен по-своєму бачить, інтерпретує ринок: чужі успіхи, свою систему роботи. Тому я б не став говорити про індустрію. Це за великим рахунком Tinder, в якому ми вибираємо відповідних артистів, які зможуть зрозуміти саме твій підхід.
— Tinder — це про симпатії, а шоу-бізнес — про гроші. Хіба ні?
— Я говорю про сприйняття з точки зору продюсера. Я завжди максимально відкритий з артистами, тому що це як запропонувати вийти заміж. А людина повинна тобі довіритися й уявити, що ви в цій родині: народите дітей, заробите купу грошей, побудуєте будинок. Тобто це ставка на людину, а не конкретний план. Будинок – це потім, спочатку – відносини. Але це не завжди «жили довго і щасливо». Співвідношення провалів до успіхів десь 1:20. Ті з продюсерів хто навчився бути щасливим в цьому, йде далі. Але пройти перші 5-7 років, коли все зовсім погано, прийняти десятки професійних і особистих поразок… Коротше, це важко.
З ДЖАМАЛОЮ У НАС ЗАРАЗ НЕВИЗНАЧЕНИЙ СТАТУС У ВІДНОСИНАХ
— Коли продюсери розуміють, що артист «не злітів» і від нього час відмовитися?
— Ну, у нас є певні напрацювання. Я завжди виділяю ресурс на умовний альбом, в якому три сингли, на які ми робимо кліпи. В мене є певний період адаптації для артиста — рік, півтора. І артисти нудяться страшно: ой, коли у мене щось буде? Ми ж підписали контракт, вже має все летіти!». А кажу: тихо — спокійно. Спочатку з’ясуємо в якому вигляді ви класні. Виходить адаптація рік і пів року запуск. Якщо за 1,5 року не злетів, то треба або входити в новий цикл. Або … Ні, все ж входити в новий цикл. Але це за великим рахунком лузерский варіант. Тому що ти прив’язуєшся до артиста і тобі вже шкода його кидати. Останній склад компанії Enjoy, а в ньому були люди які пропрацювали 10 років, розсипався як раз на цю тему (це було на Новий рік). У нас був і залишається артист, який злітав, але не злетів. І я бачу, як у команди опустилися руки. Тобто вони формально готові розсилати релізи, робити майстра. Але вони всі згаслі. Водночас я бачу й артиста, який хоче, але не знає, що йому робити. Артист відчуває, що команда в не його не вірить. У нього криза і фрустрація. І така ситуація скрізь, це не тільки про Enjoy. І що робити?
— Ви наполягли на другому циклі, але з новою командою?
— Так, поки наполіг… Але це не класика жанру. Зазвичай 1,5 року — «наступний». В Україні величезна вибірка талантів.
— Про якого артиста йде мова?
— Не коректно називати ім’я. Але ви можете спробувати вгадати. На сьогодні ми працюємо з 4 артистами: LAUD, інді-проект АNAMUN, поп-пан проєкт, який ми тільки запускаємо Маша Краш. І зависла ситуація з Джамалою. У нас наразі невизначений статус у відносинах. Я не хотів би це коментувати на даному етапі.