Таліби прийшли до влади й заборонили музику. Класичну, народну. Та будь яку! Раніше вони просто катували музикантів. Є побоювання, що продовжать «в тому ж дусі». Про цю дикість пишуть усі світові ЗМІ. За кадром залишається питання: як звучала музика, яку «скасували». Ми вирішили простежити історію музичної індустрії Афганістану та послухати сучасні гурти (плейлист наприкінці статті).
ПРАВЛІННЯ МОДЖАХЕДІВ: ЗАМІСТЬ КЛІПУ – ФОТО ІЗ ВАЗОЮ
Після того як Союз вивів війська, комуністичний режим в Афганістані швидко випарувався. До влади прийшли моджахеди. Вони п’ять років керували країною (1992-1996). Ось як у своєму звіті описує цей період доктор Джон Бейлі (спеціалізується на вивченні історії музики Афганістану):
— У провінційному місті Герат, який автор відвідав в 1994 році, музиканти подавали заявку на отримання ліцензії. У ній зазначалося, що вони можуть виконувати: пісні, що вихваляють моджахедів, і пісні на основі містичних текстів. Заборонялися пісні про кохання і танцювальна музика. Якщо пісня транслювалася по ТБ, на екрані бачили не виконавців, а вазу із квітами. Імена виконавців ніколи не оголошувалися. Водночас виробники інструментів почувалися вільно. На базарах Герату продавали касети.
ПРАВЛІННЯ ТАЛІБАНУ. “Управління з пропаганди чесноти» попереджає: музика небезпечна для вашого здоров’я!
Таліби змели моджахедів. І панували п’ят років (1996-2001). Музику заборонили, адже вона суперечить Корану. Хоча це питання спірне.
— У Священному Корані нічого прямо не написано проти музики. Це абсолютно обмежені люди, які невірно тлумачать ісламську ідеологію, — упевнений Ахмад Сармаста, ректор Афганського національного інституту музики.
Такої ж точки зору він дотримувався в 1996 році, коли мусив вперше втікати з Афганістану. Ось що там відбувалося тим часом (відповідно до звіту доктора Бейлі):
– Коли таліби взяли під контроль Кабул, було видано ряд постанов. Наприклад:
- Якщо в магазині знайдена касета, власника має бути заарештовано, а магазин зачинено. Якщо касета знайдена в транспортному засобі, то транспортний засіб має бути вилучено, а водія заарештовано.
- Якщо музика звучить під час весілля, голову родини має бути заарештовано.
- Якщо хтось грав музику (публічно чи у власному будинку), то рішення з цього приводу приймають релігійні старійшини.
І ось тут часто відбувалися «перегини на місцях». Старійшини могли винести смертний вирок або постановити відрізати вуха. Це робилося публічно. Щодо інструментів питання також вирішувалось швидко.
— При виявленні агентами «Управління з пропаганди чесноти та запобіганню пороку» музичні інструменти спалюються публічно. Єдина дозволена форма самовираження — це так звані «піснеспіви» Талібану, — зазначає автор.
Тут цікавий момент: моджахеди також любили «піснеспіви», але на кшталт менестрелів. Тобто пісні вихваляли конкретний бій або польового командира. А ось «піснеспіви» талібів — це завжди панегірики. Нагадування про тих, хто загинув на полі бою. І без музичного супроводу. Саме такі пісні очолювали чарти місцевих радіостанцій протягом п’яти років. Але потім сталося «11 вересня». Штати вимагали видачі бен Ладену — Талібан відмовився. І тоді морпіхи прийшли до Талібану, що своєю чергою дозволило авторам панегіриків кардинально оновити репертуар.
ІСЛАМСЬКА РЕСПУБЛІКА: ВИНИКА В СТУДІЮ!
Під час існування Ісламської республіки (2004 -2021) музика отримала повну амністію. Знаковим став концерт на 25-тисячному стадіоні «Газі», де раніше таліби влаштовували публічні страти (в тому числі забивання жінок камінням). Друга знакова подія — відкриття єдиної музичної школи в Афганістані — Інституту музики. З народною музикою проблем не виникало, але ось з класичною … Виявилося, що в Афганістані немає викладачів зі скрипки чи фортепіано. Та, власне, фортепіано також не було. Це питання швидко вирішили завдяки грантам і почали розшукувати викладачів з усього світу.
Однією з тих, хто відгукнувся була Норма Феррейра — викладачка ударних із Мексики.
— Я прожила в Кабулі п’ять років. Серед вчителів були американці, італійці, швейцарці. Але через проблеми з безпекою, школі було складно знайти вчителів. Звичайно, у нас були обмеження щодо безпеки, — розповіла Норма «Музичному бізнесу».
Вчителям забороняли користуватися таксі – в Афганістані до тебе легко може підсісти людина з автоматом. Також не рекомендували прогулянки. Наслідуючи приклад місцевих, вчителі часто змінювали квартири. Так поводилися «буржуї» Афганістану: знімаєш відразу кілька квартир, і ніхто не знає де ти сьогодні. В країні не рідкість викрадення з подальшою вимогою викупу.
— Життя в Афганістані стало для мене складним досвідом. Кожен день, я робила відкриття: і в людському, і в музичному плані. Наприклад, в Мексиці, в моїй країні, музика звучить всюди, але в Афганістані музика виконується тільки в закритих приміщеннях: на офіційних урочистостях, в колі родини або на весіллях, — згадує викладачка.
Школа зробила багато. Зокрема, створила жіночий оркестр «Зохар» під керуванням дівчини-диригента Негін Хапалвак. Раніше Негін просила милостиню або продавала жуйку на узбіччі, а наразі їй аплодують у Карнегі-хол.
Але в цілому випускникам було важко зробити кар’єру в Афганістані, адже працювало лише два театри. Втім відродження афганської музики було справою принциповою та статусною для багатьох інституцій. В результаті, майже третина випускників продовжили навчання в Європі та Штатах. І не повернулись. Цей факт надихнув наступне покоління абітурієнтів.
ЩОДО РОЗВИТКУ РУХУ ДІДЖЕЕВ:
Це був потужний рух у 2002-2014 роках. І все завдяки радіо. Його слухає понад 80% населення, навіть у найвіддаленіших селищах пуштунів.
— Коли у 2002 році на радіо прозвучала музика – це був сигнал, що таліби пішли. І прийшли американці, — розповідав The Verge DJ Wafa.
Потім ЦРУ придумало таку річ: на кожній великій та дрібній військовій базі вони обладнали власну радіостанцію. І найняли місцевих хлопців, які мріяли крутити музику на власний розсуд, приймати дзвінки й придумувати різні передачі. У них була повна свобода дій. Вони міксували що завгодно, отримавши для цього необхідне обладнання і кілограми дисків. Оскільки радіо було зроблені афганцями для афганців воно швидко набрало популярність. На це і був розрахунок — військові отримали можливість впливати на велику аудиторію. Періодично вони крутили в ефірі свої звернення та проамериканську пропаганду. Інші ЗМІ відмовлялися брати «темники», боючись атак Талібану. Але якщо радіо знаходиться у самому серці військової бази, то чого боятися? Інша справа, що у 2014 році Штати різко згорнули військову присутність в Афганістані. Бази було передано місцевим військовим. Діджеї опинилися сам на сам із Талібаном (рух втратив владу, але розгорнув широкий партизанський фронт). Одних було вбито, інші втекли в Європу. Втім за десять років з’явилися «політично нейтральні» діджеї, які крутили музику без жодних зобов’язань. І вони до останнього часу були дуже популярні в Кабулі здебільшого завдяки весіллям. Тут вони складали жорстку конкуренцію хлопцям із синтезаторами.
А ТИМ ЧАСОМ У СВІТІ ШОУ-БІЗНЕСУ …
— Останнім часом в Кабулі було багато студій звукозапису і музичних проєктів із великою участю жінок, які співали й грали західну, афганську музику та хіп-хоп, — розповідає Норма Феррейро.
В Афганістані з’явилися місцеві зірки на кшталт Винники та Олі Полякової. Це сталося завдяки ТВ-шоу — аналога «Україна має талант». Розвивалася інді-сцена. Молодь з жадібністю накинулася на рок та хеві-метал.
— Коли хлопці з першої в Афганістані хеві-метал групи тільки починали, то грали одним пальцем. Спочатку це було досить мило, але через пару місяців нам довелося сказати: Вибачте хлопці, але ви відстій». На своєму першому концерті вони так соромилися що відіграли більшу частину виступу обличчям до стіни, — розповів під час презентації на Роттердамському фестивалі документального фільму австралієць Тревіс Бірд.
Пізніше група припинила існування, але на її місце прийшли інші. В цілому музикантів нової хвилі споріднює тотальна зневага до фолку.
— Нова афганська популярна музика з її тотальним використанням електронних клавішних і бібліотеками ударних не є цікавою для світової музичної індустрії, яка прагне до екзотичних тембрів і «автентичності» незахідних інструментів, — дає свій висновок British Journal of Ethnomusicology.
Протягом 20 років афганці насолоджувались «новим звучанням». Здається, воно їм просто не встигло набриднути, як то сталося в Україні.
І ЗНОВ ПРАВЛІННЯ ТАЛІБАНУ: АРТИСТИ В ОЧІКУВАННІ ОБШУКІВ
Талібан не відразу заборонив музику. Вони зробили це лише минулої п’ятниці — на завершальному етапі евакуації. Як наслідок, музиканти не потрапили до списків «вразливих категорій громадян». Їх ніхто не чекав в аеропорту Кабула. Наразі більшість студентів «зачистили» свої сторінки в Мережі, видаливши записи виступів.
— Я останнім часом перебуваю в Канаді. Але знаю, що мій брат, який також музикант спалив та знищив всі інструменти, які були у нас вдома. Впевнений, що знайомі зробили так саме, — розповів «МБ» колишній викладач Інститут музики Faiaz Faizi.
Деякі студенти встигли передати інструменти інституту, який вже зачинено. Іноземні викладачі давно виїхали з країни. І тепер студенти закидають їх благаннями про допомогу «ви зможете включити нас до додаткових списків. Літаки, мабуть, ще будуть?».
— Так багато листів і звернень. Я відчуваю себе безсилою, — каже Норма.
ПЛЕЙЛИСТ ПОПУЛЯРНОЇ АФГАНСЬКОЇ МУЗИКИ
- САЇД — королева попсцени Афганістану. Народилася в бунтівній країні, але вчилася у Швейцарії. У 2008 записала свій перший альбом. Він мав величезний успіх в Афганістані, після чого співачка продовжила кар’єру на батьківщині.
Фарад Дар’ї
Його популярність в Афганістані порівняна із популярністю Винника в Україні. Потужну фан-базу Дар’ї збирає, не виїжджаючи зі Штатів.
Кабульські мрії
Грають «гаражний рок» з 2008 року. Група не стала культовою на кшталт «Океан Ельзи», але вони були близькі до цього. У 2013 році попросили притулок в США через погрози Талібану.
District Unknown
Перша хеві-метал група Афганістану, про яку йшлося раніше. Сьогодні група припинила своє існування, але залишила нащадкам “заповід” у вигяді потужних кліпів.
DJ Roshan
DJ Афганістану відточували свою майстерність на нечисленних вечірках і численних весіллях. Цей трек від відомого в Кабулі DJ Roshan.
