У народі відрахування з кожного смартфона називають «податком», але по факту йдеться про роялті за приватну копію. «МБ» розібрався скільки буде коштувати техніка після підняття тарифу та на яку суму можуть розраховувати музиканти.
РОЯЛТІ ЗА ПРИВАТНУ КОПІЮ — ЩО ЦЕ ТАКЕ?
Оскільки термін відносно новий, зробимо невеличкий історичний екскурс.
Вперше це поняття ввели в Німеччині в 1966 році. Кожен раз, коли людина купувала порожню касету, передбачалося, що вона на неї щось запише. Швидше за все альбом популярного виконавця і подарує цю касету приятелю. Виходить, що приятель вже не буде витрачати гроші на легальний запис, і артист не отримує винагороду. Тобто постало питання про «втрачену вигоду». Тож чисті касети почали обкладати «податком». Отримані гроші розподіляли серед музикантів. Технології змінилися, наразі відрахування беруть вже не з касет, а зі смартфонів, планшетів, ноутбуків тощо. Тобто з всіх носіїв за допомогою яких можна зробити копії. Держави виходять із логіки, що неможливо відстежити хто і скільки завантажує контенту. Тому ввели формулу: сплачуй один раз — і завантажуй скільки завгодно. Як піратський, так і легальний контент (адже і треки зі Spotify, YouTube або Facebook можна завантажити за допомогою спеціальних сайтів). Власне платити мають навіть не споживачі, а виробники та імпортери. Одні роблять це, зменшуючи власну маржу, інші перекладають витрати на покупців. Наскільки великі ці витрати? У цьому питанні немає «єдиної європейської практики». У кожній країні свій перелік техніки, яка обкладається «податком». І свої тарифи: від 10,25 євро за кожен смартфон в Угорщині до 1,17 євро у Швейцарії. Але в будь-якому випадку відрахування за приватну копію — стандартна практика. Серед країн-членів ЄС лише Кіпр, Ірландія, Люксембург і Мальта не ввели роялті за приватне копіювання.
УКРАЇНА: КОМПРОМІС НЕ ЗНАЙДЕНО — ТАРИФИ ВИЗНАЧИТЬ СУД
Щодо України, то ми сплачуємо роялті за приватну копію ще с 2003 року. Раніше «податок» становив 0,15% від фактурної вартості (тобто від ціни техніки до розмитнення, накрутки магазинів тощо). У 2018 році був прийнятий новий закон «Про авторське право». Він дає можливість ОКУ (організація колективного управління) збільшувати розмір роялті. Це можна зробити у два способи. Перший — провести переговори з імпортерами та знайти компромісний тариф. І другий — у судовому порядку (якщо компромісу не було знайдено). Переговори почалися минулого року. Це наробило не аби якого галасу, адже імпортери погрожували в рази підняти ціни. Наразі обговорення завершено.
— Переговори не були успішними. Імпортери згодні на неадекватно маленькі ставки й на неадекватно вузький перелік обладнання, з яких сплачуються відрахування. Ми готуємо позов, тож новий тариф буде встановлено у судовому порядку,— каже директор Українського музичного альянсу Павло Калениченко.
На думку Українського музичного альянсу запропоновані тарифи більш ніж прийнятні. У Європі «податок» на техніку значно вище.
Простіше кажучи, сьогодні відрахування з кожного телефону складає в середньому 10 євроцентів (3 гривні). За новими тарифами це буде приблизно 11 гривень.
КРАШТЕСТ: ЧИЄ ЛОБІ В ПАРЛАМЕНТІ СИЛЬНІШЕ?
Але навіть таке підвищення Європейська бізнес асоціація вважає неприйнятним. Аргументи наводять такі (повний текст читай на сайті ЄБА):
— Запропоновані тарифи спричинять подорожчання техніки для споживача.
— Додатковий збір поглиблює кризу в галузі торгівлі електронікою, де, фактично, кожний третій смартфон чи телевізор є нелегальним.
— Система не забезпечує належну реалізацію права суб’єктів на отримання справедливої винагороди, адже неможливо знати твір якого автору копіювався, скільки разів і на яких пристроях.
В кінцевому підсумку в ЄБА прийшли до висновку, що цей вид роялті треба взагалі скасувати. Принаймні прибрати з переліку всю техніку, залишивши лише флешки й диски. І це прямо прописано в законопроєкті №4537, який було подано до Верховної Ради. Але, як відомо, дія породжує протидію. І незабаром в ВР було подано ще 4 «конкуруючих» законопроєкти. Тобто боротьба розгортається відразу на кількох фронтах: і в судах, в стінах парламенту.
В результаті зіткнення двох індустрій, лихоманить інформаційне поле. Будь-яке підвищення тарифів сьогодні наче удар струмом. Ми відібрали найбільш поширені претензії як з боку користувачів, так і з боку музикантів та адресували їх безпосередньо директору Українського музичного альянсу Павлу Калениченку.
ГОЛОВНІ ПРЕТЕНЗІЇ ВІД СПОЖИВАЧІВ ТА МУЗИКАНТІВ
Претензія № 1: «Якщо беруть авторський «податок », виходить що весь контент на території України має бути безплатним. Інакше виходить, що якщо у мене є підписка на Megogo, то я сплачую двічі за один і той самий продукт. А це заборонено законом України»
Павло Калениченко:
— Щодо відтворення у приватних цілях — приватного копіювання, то закон передбачає, що людина не повинна одержувати дозвіл у правовласника і не сплачує роялті, але за неї це роялті сплачує виробник та імпортер обладнання за допомогою яких здійснюється відтворення. Правовласник (музикант, режисер) знає, що він повинен одержати цей дохід, тому не включає відповідні суми в ціну права за надання доступу. Якби правовласник знав, що він не одержить кошти з імпортерів техніки, вірогідно він вимагав би вищі суми роялті з Google, Megogo тощо, а останні були б змушені підвищувати ціну для споживача. Тож подвійної оплати немає.
Претензія № 2: «За такою логікою виходить, що кожен звантажує музику або фільми. Наприклад, я слухаю музику, але не завантажую. Так за що платити?»
— Насправді під час перегляду фільму на стрімінговому сервісі теж відбувається відтворення фільму в оперативну пам’ять комп’ютера, планшета чи смартфону (хоч ми й не завжди про це знаємо). Тож приватне копіювання — широке поняття. До того ж дослідження GFK вказує, що 90% опитуваних, хоча б раз на пів року не лише слухають, а й завантажують музику на свої девайси.
Претензія № 3: «Якщо не домовились про тарифи: імпортери весь цей час нічого не платять — музиканти нічого не отримують? Але так може тривати роками … »
— Імпортери повинні сплачувати, як то передбачено законом, за «тимчасовим тарифом». Цей тариф дорівнює тому, що було встановлено у 2014 році за пропозицією самих же імпортерів. У 2020 р. було зібрано приблизно 12 млн гривень. Проте така маленька сума пояснюється тим, що імпортери ухиляються від сплати відрахувань за приватне копіювання, порушуючи закон. Через таке порушення закону з імпортерами тривають численні судові процеси. Ми вважаємо, що якщо тарифи будуть адекватні, повинно бути близько 200 млн гривень на рік.
Претензія № 4: «Як розподіляють ці гроші? Жодного разу не отримував роялті за приватну копію, хоча мої треки є на Spotify».
— В законі для ОКУ передбачено 2 методи розподілу: прямий (коли користувачів дають звіти й відповідно до цих звітів здійснюється розподіл); непрямий (коли користувачі з певних причин не дають звіти). Непрямий метод застосовується за приватне копіювання, тому що фактичними користувачами є всі громадяни. Вони, зрозуміло, не стануть звітувати в УМА про те, що слухають, дивляться і завантажують. Непрямий метод — це завжди до деякої міри припущення. Тож ми припускаємо, що люди частіше завантажують/прослуховують популярнішу музику й пропорційно рідше – менш популярну музику. Цей же принцип застосовують і радіо, коли обирають музику для ефіру. Тож ми орієнтуємось на ротації на радіо. Зрозуміло, що розподіл, заснований на непрямому методі, може допускати похибки (наприклад, 100 осіб з України протягом року 100 разів завантажили треки з музикою Стравінського, а на радіо вони не прозвучали й спадкоємці автора не одержать роялті). Але така похибка настільки малозначна і її результати в грошах настільки мізерні, що вона не спотворює загальну картину. Щодо стрімінгів, то треба брати дані прослуховування з території України. І тільки з легальних сервісів. А поки що жодний музичний стрімінговий сервіс, і навіть сам Spotify не є в Україні настільки поширеним, щоби вважатись достатньо репрезентативним.
КОЖЕН РОЗРАХОВУЄ НА ШМАТОК ПИРОГА, А ОТРИМУЄ КРИХТИ
Тож претендувати на роялті за приватну копію можуть лише ті, хто потрапив на радіо. Цікаво про яку суму йдеться. Взагалі принцип розподілу зібраних ОКУ грошей такий:
23% — отримає Український Культурний Фонд на підтримку культурних проєктів;
6,9% — автори музичних творів
6,9% — видавці музичних творів;
13,8% — продюсери фільмів;
13,8% — автори фільмів і актори;
13,8 % — музичні продюсери й рекордингові компанії;
13,8% — виконавці музики;
до 8% — збір за управління ОКУ
Простіше за все порахувати чужі гроші на прикладі таких монстрів як Океан Ельзи. Простіше, бо відомі початкові данні. За статистикою ротацій у виконанні Вакарчука звучить 0,5% від усіх пісень. Океан Ельзи є одночасно авторами, видавцями, виконавцями й виробниками фонограм. Таким чином, якби імпортери сплачували адекватні гроші за приватне копіювання, гурт мав би щороку отримувати 410 тисяч гривень. Зрозуміло, що у нас небагато гуртів рівня популярності ОЕ. Та в будь-якому випадку у разі підняття тарифів, артисти будуть отримувати вже не ті крихти, що їм наразі перераховує ОКУ. Можливо, ви їх навіть не помічали в загальних виплатах від лейбла. Але в будь-який час можна запитати щодо конкретної суми (в лейблі чи безпосередньо в ОКУ), помножити її на 4 та подумки перенестися у світле майбутнє.